Юрий Бойко - Лидер группы "Другая Украина"

Такі дані випливають з соціологічних досліджень, представлених різними соціологічними центрами України. Стан українського суспільства, його настрої і градус політичних дискусій проаналізував Олександр Левцун - керівник соціологічних програм ЦСД "Софія". Зокрема, він пропонує сучасний український політпростір розділити умовно на три політико-електоральних сегмента. «По-перше, войовничо-націоналістичний. Його об'єднуючим стрижнем є доктрина опору ворожому втручанню у внутрішні справи країни, захист української самобутності, неприйняття всього, що не відповідає ідентифікату "унітарність і одноосібність". Те, що така постановка сама по собі відтворює ворожість не тільки зовнішню, а й всередині українського суспільства, мало бентежить її прихильників. Для них війна і придушення противників - це єдиний шлях до величі і самореалізації, що виправдовує будь-які жертви. Другий табір - соціал-популістський. По суті, це крило виділилося з націоналістичного табору. Принципових відмінностей в позиціонуванні між ними немає. Більш того, соціал-популісти часто значно більш войовничі і непримиренні, що показала та ж ситуація з блокадою непідконтрольних територій. Так вони намагаються нейтралізувати звинувачення в непатріотизмі, які висуває влада. А влада сьогодні бачить національну зраду в будь-якій критиці. Помітними представниками цього крила є Ю.Тимошенко, О.Ляшко, М.Саакашвілі, А.Гриценко, А.Садовий і багато інших. Напруження конкуренції в цьому таборі дуже високе, що регулярно виливається в жорсткі політичні конфлікти і взаємну дискредитацію. Але очевидним лідером цього сегмента є Юлія Тимошенко, яка експлуатує статус "матері" українського патріотичного соціал-популізму з усім набором надривно-емоційних характеристик. Третій табір умовно можна позначити як "інша Україна". Частина українського суспільства, яка відноситься до цього табору, не сприймає ворожості націоналістів, вважає популістів цинічними демагогами, і в цілому не бажає перетворення України в мілітаризований форпост будь-якої з цивілізацій - будь то Захід чи "русский мир". Війна не є для "іншої України" природним станом. Вона - результат відмови від виваженості і раціональності у виборі державного курсу. Основною програмною установкою є націленість на подолання існуючих протиріч - і внутрішніх, і зовнішніх. Усередині "іншої України" проходить жвава дискусія про шляхи досягнення цієї мети. Вона неоднорідна і різноманітна. Саме тому питання дотримання рівних прав та толерантності тут є принциповим, яке формує запит на особливий тип лідерства в тому числі. Якщо в націоналістичному і популістському середовищі йде запекле змагання в нетерпимості, то тут безумовним лідерством користуються помірковані політики. Спроби прорватися, які роблять політики авантюрного типу, зустрічають недовіру. Сплески симпатій до них носять сезонно-емоційний характер і не мають тривалої перспективи. Лідером в цьому суспільно-політичному сегменті є Юрій Бойко, який імпонує виборцям своєю виваженістю і раціоналізмом. Останнім часом його лідерство намагається оскаржити В.Рабінович, який робить ставку на більш агресивну інформаційну політику. Разом з тим соціологічні дослідження показують, що витримати тривалу лідерську конкуренцію з Ю.Бойко він не зможе. Особиста і політична репутація Рабиновича, його політичний егоїзм і нездатність до командної роботи занадто очевидні і є фактором охолодження симпатій електорату. Юрій Бойко найкращим чином відповідає запиту, сформованому в даному електоральному сегменті. Його політична позиція дозволяє консолідувати прихильників "іншої України" з різними ідеологічними поглядами. Фокус-групи показують, що Юрій Бойко в повній мірі відповідає іміджу "лідера-консолідатора", який зараз необхідний не тільки його партії, але і суспільству в цілому. Повний текст статті і чому в "іншої України" є шанс на перемогу, читайте https://ukranews.com/publication/2140-polytycheskye-lagerya-ykh-lydery-y-perspektyvy